Про все це розповідають тобі, а ти нічого не пам"ятаєш.
Нагадуванням про місто дитиства стоять страшним нагадуванням пам"ятники бабусі та дідусю. Коли я тут була останній раз? Рік тому? Чи два?
Кожного разу обіцяю повертунись. Обіцяю все зробити і бути іншою.
Місто зовсім інше. Жодного загального транспорту. Страшні дороги. Страшні якісь люди. На поминальний день всі приїзжають похизуватись своїм життям: що досягнули і як втекли звідси.
Квартира, машина, подорожі і т.д.
А для чого то все.
Пам"ятаю бабусин двір. Звалені дрова перед воротами і літні поседеньки. Того хлопчика, що дуууже подобався. Він був іншим. Він був найкращим. Було 15 років, а йому майже 18.
Тепер він інший. Поряд нього огрядна дружина і дітки. Якось все інакше.... Хатинка розвалюється, заборчик вже не тримається, Сюди ніхто не хоче переїздити і продавати цю хатинку. Просто як нагадування про минулі роки.
Все інакше, а яблуня, котру посадив дідусь стоїть і ... цвіте.
Ми згадуємо про вас, наші рідні! Не будемо робити боляче нашим рідним.
Комментариев нет:
Отправить комментарий