1 вересня. Першокласники та сум старшокласників

Вся моя стрічка в соц. мережах заповнилась радісними фотографіями зі святкового відвідування школи.
Так, іти 1 вересня в неділю в школу - просто жах! Але.. діти того чекали, а дорослим було зручно - вихідний.








Мама одного з першокласників от так згадує 1 вересня:

Svetlana Didukh Romanenko

"Роман про перше вересня

Наше най-найперше вересня почалося з ніжного поцілунку заднього бампера нашої старушенції-мазди і переднього крила сусідського черрі. "Тікати!" була перша думка. "Якщо ми ще навіть не від'їхали, то що ж далі за день буде?"-друга. Але сусідки не виявилося вдома і розбір польотів відклали до вечора, що таки остаточно відбило уміння радіти дефіцитному сонечку у мого чоловіка.
Ну що вам сказати. моя золота медаль за відвагу і мужність абсолютно не означає, що я коли-небудь, хоч краєм гіпофізу, любила школу. треба було, от і вчилася, а погано вчитися не навчили.
так от сьогодні я згадала весь той жах самої системи, котра відбирає в людини 10-11 років свіженького життя. Від гарчання колонок малий закрив вуха руками і сказав: "БОЮСЯ!" тому урочисте поле битви я проходила з ним за руку разом з першачками. а потім нікому не потрібні казені казані-переказані фрази, вірші про усміхнених першокласників, тоді як останні стояли перелякані і набурмосені (як і їх "щасливі" батьки). якісь люди з фотоапаратами, що намагалися відзняти то "свято". окуляриста дівчинка,яка думала, що вона співає, а ми вдавали, що в це віримо (правда, непереконливо).
а далі-найцікавіше. клас, вчителька, батьківські збори, гроші-гроші-гроші. те, що я голова батьківського комітету, мене навіть не здивувало. хто все життя був старостою, в цирку не сміється, батьківського комітету не лякається. Хоча в адекватності багатьох батьків я глибоко сумніваюся (от, наприклад, дядечко один намагався навісити в мої обов'язки - вивідати в медпункті, чи можна туди звертатися, якщо, наприклад, в його синочка пробка сірчана у вусі виявиться). я не стала уточнювати, де і в яких позах я імєла такі чудесні пропозиції. я тільки думала про те, що на якомусь гарненькому маленькому острові в океані білими кучериками набігають ніжні хвилі на дрібнесенький пісочок, цвірінькають какаду і колібрі і пахне манго та орхідеями. чому я не на тому острові - то якась дивна божеська помилка, бо тут якісь люди щось від мене хочуть, а я того не хочу ні ні яким із своїх хочників.
вдома я чесно хряпнула рюмку горілки. гаразд, якщо вже чесно, то дві. останню за острів, нехай обходить його цунамі боком.
а ось останні півгодини я відчуваю, що простудилася. організм втомився переживати і переклав усе на плечі імунної системи. зроблю собі чаю, доїм заборонену шоколадку, почитаю книжечку, згорнуся ембріончиком і спатиму, Боже, як я спатиму. і нехай лише мені не присниться мій далекий райський острів, обіжусь, чесне слово."

 

Ось такі вони ... першокласниця та першокласник й просто учні.

 А ось ще одна розповідь першачка:

Olena Vedmid

"Всі пишуть про своїх першокласників, і я напишу. Скажу вам правду про себе)) Не буде соплів і сліз радості, уявляєте? Звичайно, все це є - безмежна гордість, найкращі сподівання, найщиріші побажання для нашого сина, і вдячність всім, хто привітав нас!

Але у мене зараз переважає одне відчуття - щастя, що нарешті настав цей день моєї свободи!)) Як тільки діти вийшли за поріг, я танцювала танець вільної людини - парам-пам-пам-пам)))

Щиро кажучи, я не знаю, чи пристойно говорити про це у такий день та ще й на всю країну... Та, сподіваюсь, мами, які відвезли сьогодні дітей в школу і в садок після літніх випробувань канікулами, мене зрозуміють!

Ох, скільки ж всього я на сьогодні запланувала! І на завтра! І на цілий рік вперед. Головне зараз - не залипнути у фейсбуці... — з Yaroslav Vedmid.

Сподобалась історія мами, першокурсниці факультету культурознавства Вроцлавського університету.

Lesya Ganzha : "Сьогодні вперше за 11 років ми не купуємо квіти на 1 вересня. не прасуємо піджак і не переживаємо, які туфлі одягти, якщо дощ, а які кеди - якщо не дощ. чи не буде холодно на лінійці в піджаку. а жарко?... чи не зав"януть квіти. сьогодні вперше дитина побігла в школу як гість. сама встала, зібралась. "Я тільки привітаю Марію Григорівну", - ну да, звісно, тільки Марію Григорівну. "І ще віднесу квіти для Світлани Михайлівни", - ну ок, передавай вітання Світлані Михайлівні. І Галині Петрівні. І Ганні Олексіївні. І Володимиру ... забула вже. школа минула, але треба ж кудись прийти 1-го вересня. щоб відчути поштовх на нове коло. піймати судомне відчуття початку: понеслось. ти на новому рівні. ти знову в грі. мені імпонує, що їй хочеться прийти туди. в школу. мені, здається, в свою не хотілося. я свої останні два роки школи переживала гірше, ніж дехто два роки армії: я просто виросла з неї раніше, ніж вона закінчилася. ну і на відміну від малої, я нікуди не вступила: нічим було хвалитися, а почуватися лузером у своїй школі я не звикла. і не бажала. тому стала ящіркою, що полізла в шпарину відрощувати нового хвоста. 

дівчинка ліворуч на цьому фото, та, що премило кривляється, - моя Ксеня 1 вересня 2002 року. першокласниця. нині студентка факультету культурознавства Вроцлавського університету. праворуч Аня, дочка моєї подруги, вступила на факультет психології в універ Шевченка. на бюджет. уже після всіх хвиль, по добору. в центрі - моя похресниця Оля, яку я дуже поважаю: Оля цьогоріч вирішила не вчитися там, куди поступила, а поступати на наступний рік туди, куди хочеться.

— разом із Kseniya Ganzh

 А ось і випускниці:

 

Дивлячись на школярів і ми згадуємо свої шкільні роки. 

Oleg Pikh  "Вчора згадував про вчителів, яким щиро вдячний за те, що на певному етапі мого життя вони позитивно вплинули на мене. І таких вчительки було дві: перша - Ольга Євгенівна, вчителька читання в молодших класах, яка свого часу замінила нам першу вчительку (котра насправді мала мало спільного з поняттям "педагог"). Саме Ольга Євгенівна була ініціатором створення та роботи шкільного театрального гуртка, де ми, малі шкети з молодшої школи, проводили купу часу на репетиціях і виступах. І це саме вона надала мені можливість вперше реалізуватися, даючи виконувати головні ролі в виставах нашого театру. Зрештою, багато років пройшло з тих часів, та артистизм, закладений тоді нею, залишився зі мною по сьогоднішній день
Друга вчителька - Овсієнко Наталя Михайлівна, котра за п'ять років, з 5 по 9 клас, зуміла привити мені любов до історії та правознавства, і, що важливіше, вчила учнів думати логічно - вона завжди повторювала, що їй не важливо, щоб ми достеменно знали історичні дати, значно важливішим є те, щоб ми розуміли і вміли аналізувати історію - розуміти, чому щось відбулося, як це відбулося, і які це мало наслідки. Наталя Михайлівна постійно вчила нас формувати свою точку зору і аргументовано її обстоювати. Саме ці вміння ледь не щодень виручали мене в студентські роки на економі Франка, та і що приховувати - і далі майже кожен день допомагають мені
Знаєте, надрукував весь цей текст і зрозумів, що пора сходити до школи і подякувати їм, вони того заслужили."

Ех, от і моя доня ... вже виросла!

Настюша першокласниця. 2007 р.

Настюша в 7-му класі. 2013 р.