Підготовка до
подорожі в Сахару
Як нас не лякали цією екскурсією – ми дуже хотіли поїхати в
Сахару. Прочитала декілька форумі, запитала у друзів і .. почала готувати речі.
Два рюкзака: теплі речі, водичка (3,5 літри), спрей від комарів та від сонця,
маленький рушничок та купальники, фотоапарат і оптимальний набір ліків, гроші
та паспорт.
Одяг, що закриває ножки і ручки. На ногах кросівки. На
голові платок у доні, а у мене бондана. З теплих речей: легка вітровочка та
спортивна кофтинка.
Їжа. Як би мені не було соромно, але натирили з ресторанчика
фрукти (персики) та взяли з собою хлібці та булочки в кількості по два кожному.
Не забути зубну пасту з щіткою.
Ранковий виїзд та
переживання перед Сахара
3:30 Підйом.
Останній огляд кімнати. Наче все взяли. Швиденько одягаємось і будемо подружку
з її дитиною.
4:00 Хоч випити
каву. Підходжу до ресторану. Він відчинений, але темно в середені. На мій оклик
виходить декілька хлопчиків. Прошу каву і щось до неї. Через декілька хвилин
виносять каву. А чого не дати в дорогу «сухий пайок»: ну якісь бутики та
водичку. Ніхто про це не думає. Нас в отелі не буде аж 2 дні. А ці дні
проплачені нами. От невже ми не заслуговуємо за те декілька пляшечок водички в
пустелю? Починаю нервувати. Сонні дітки не бажають нічого їсти. Забираю ще
декілька смачнючих круасанів і вливаю в Настю чай.
4:30 На рецепшені
нас чекає… ан ні.. не наш гід, а декілька схвильованих людей з отелю. Але.. у
них дивний вигляд як для подорожі в пустелю. Одна дівчинка років 12 в шортиках
та коротенькій футболочці. Починаю розповідати, що бажано закрити ручки і ножки
від палючого сонця. Мама швиденько біжить в номер і перевдягає себе й дитинку. А
теплі речі взяли? Знову пауза… за ними вже не побігли мамуся з донею. А вода? Знову пауза.
4:45 Ура! За нами приїхав маленький автобус. Довезли до
найблищого містечка і пересадили в великий бус.
Почалася метушня з тим, хто де буде сидіти. Хух! Зайняли місця.
Автобус комфортабельний. З кондиціонером. Більшість туристів
з Росії. З України – 4 людини (це ми). З Узбекистану – 3 людини. Водій
вдягнений в біленьку сорочку і за виглядом схожий більше на капітана корабля
(борода та постава). Гід – звичайна зовнішність, але .. дуже цікавий підхід до
екскурсії. Не тільки – подивіться праворуч та ліворуч, він нам розповідав про
історію та традиції народу Тунісу. Від того, як сплачувати штрафи на дорогах до
традицій наречених та сільського господарства.
Колізей
10:00 Вражає. Тут
розважались і вмирали. Тут зустрічались і закохувались . Тут.. було інше життя.
Величезний. Зі своєю хворою ногою намагаюсь не відставати від Настуні. Стіни
різної фактури. Обов»язково сфоткатись тут
і там. Місця для глядачів, що сидять. Місця для глядачів, що сиділи. Підвал.
Стало страшно. Тут же тримали людей і тварин.
Написи на стінах. От чи несуть вони історичну цікавість?
Настюня сфоткала. «Покажу вчителю історії!», - заявляє доня.
Чи варто це побачити? Так.
Додатково сплатили, ще по 1 дінару за можливість
фотографувати.
Подивитись цю красу було всього 40 хв. І… швиденько до
автобуса.
На риночку побачила хну для волосся. Обіцяла подарувати
подружці. Ціна не дуже вдобовольнила. Ла.. іншим разом.
Вражені.. продовжуємо подорож.
Пустеля
Поселення берберів .
Гірська пустеля
12:00 Якесь дивне
відчуття того, що тут все як у бабусі і того, що люди так не живуть. Килимки та
елементи побуту схожі на ті, що моя бабуся мала в своєму домі. Білені з
середини приміщення скидаються на хату-мазанку в селі бабуні. Як ці люди змогли
будувати в скелі свої приміщення? Фоткались біля кактуса і всі його гострі
голочки залишились у мене на одязі. Переживаю.
Почалась спека. Вже важкувато дихати від гарячого повітря. Від
сонячних опіків рятує одяг, що закриває все тіло та автобус з кондиціонером, що чекає нас
поряд.
Доні сподобалась дитяча кімната, на яку потрібно було лізти
по канату. Такий собі другий поверх.
Остання оригінальна берберка померла вже 6 років тому, але в
хатині сидять деякі люди…. Настуха дала один динар.
13:30 Обід у
берберів. Я очікувала щось страшного. Начиталась на форумах про
антисанітарію, про несмак і тому подібне. Думала, що будемо їсти якихось комах
чи тарганів.
Нас привезли до входу в скелю. Там був маленький дворик та
декілька кімнат-печер. То і був ресторан берберів. В кімнаті-печері стояли два столика, накриті
білою скатертиною та з приборами. В меню було: кус-кус, м»ясо куряче, салатик
та кавунчик. Цей обід входив в ціну
екскурсії. Вся водичка та напої – були за окремою ціною.
Пиво - 3 динара, чай
– 1 динар, вода – 3 динара.
Ми випили свою водичку.
Ніякої антисанітарії не помітили. Думаю, що в якихось
закладах на Троєщині значно жахливіше. При виході залишили 1 динар офіціанту,
що нас обслуговував. .
15:00 Пустеля.
Пустеля. Пустеля. Яка ж вона гарна і страшна одночасно. Зупинились в деяких цікавих місцях.
Фотографуватись хотілось постійно, але.. люта спека скоріше гнала в автобус. До
кондиціонера.
Зупинки біля дорожних кав»ярень не радували. Кава дорога,
напої також. Діти просили морозива і різну смакоту, але … ми не розуміли, що
скільки коштує. Ціни наче і фіксовані, але.. продавець називав кожного разу
різну ціну.
Кава – 3 динара, чай – 2 динара, морозиво – від 3 до 7
динарів (одне те саме), вода 3 динара (0,5л.)
Пам»ятаєте ту маму з дитиною з нашого отелю? От вони і
купували таку дорогу воду. Ми купили в магазині поряд за 1,5 динара (1,5 л.).
Пустеля піщана
16:00 Отель в Сахарі
Наш гід все шуткував: «Зараз ми зупинимось в отелі 10 зірок
– все виключено». Я розуміла, що це жарти, але була готова до найгірших умов.
Але.. все радувало. Ми заїхали в милий маленький отель.
Тематика пустелі на кожному кроці. Нас з донею посилили на першому поверсі в
маленькому номері з усіма зручностями.
Одне ліжечко, кондиціонер, телевізор, декілька люстерок, в гарному стані
ванна кімната. Номер об лаштований плетеними меблями і заповнювався запахом деревини.
Вразили ставні на вікнах. І тільки потім зрозуміла чому вони такі. Спека. Від
сонця захищали пластикові вікна, що закривалась окремими дерев»яними фрамугами
(ставнями) і вже потім сонцянепронекними шторами.
Я жалкувала, що взяла… так мало речей. Ми не брали капці. На
території отеля два басейна: закритий з термальною водичкою і басейн з простою, що працює до 11 годинки.
Бар з напоями (за окрему плату), зручна зона відпочинку, СПА –процедури. Ми вирішили
швиденько прийняти в душ і в басейн. Це було неймовірно! Як же в таких умовах
цінуєш прості речі: вода! Вода! Вода! Крапельки на твоєму тілі! Краплі, що
ратують твоє тіло!
18:00 Верблюди. Ех,
покатаємось! Росіянка, що обійде пішки САХАРУ
Доня аж підскочила від захвату. Верблюди! Справжні і в такій
кількості. Нас швиденько перевділи в одяг і вдягли платок на голову мав певний
колір для всієї групи. Всі хустинки були випрані і попрасовані. Ми мали
зустрічати схід сонця в пустелі. Не вийшло. Затрималась попередня група і ми
виїхали пізніше. Я не сумувала від того. Все подобалось і доні. Ми їхали в
одній зв»язці. І .. я страждала від дикої болі в нозі, але… посміхалась і
знімала доню. Пісок потрапляв у всі щилини між одягом та тілом. Добре що одяглися саме так!
(Згадуємо маму з дитиною… Коли вони очікували верблюдів, то
стояли в легеньких сандаликах на піску. Наші кросівки з носочками не пропускали
жодних жучків, а їх все норовила вкусити живність з пустелі. Згадуйте про правильний
одяг та взуття!)
Зайшли не дуже далеко в глиб пустелі. Зупинились. Процес
сідання верблюда мене вражає. Просто страшно.
Пісок. Пісок. Пісок. І.. почала пісчана буря. Стає ще
страшніше. Сонце вже сіло. Навкруги верблюди і люди, що схожі між собою
хустинками одного коліру і халатами (ЖОПА).
Кричимо посеред
пустелі та ходимо пішли.. по Сахарі!
Лякають і місцеві жителі. Гід попередив. Нічого не брати в
руки. Жодної водички, жодних сувенірів. Посеред пустелі пропонували колу.
Дуууже нав»язливо пропонували! Просто чітко потрібно сказати «НІ!» (ну… разів декілька). І
тут.. .чуємо дикий ор! Крики такі, що глухнуть верблюди!
«Я же сказала, нет! Почему ті даеш ребенку? Она еще
маленькая. Мі тут приехали к Вам, а Ви….» + мат, котрий не перекладається. Стоїть
жіночка в літах на бархані серед пустелі і криє всіх матом. Я злякалась… за
жінку. Я можна так недолуго себе вести тут? «Релакс, мадам! Все, ок!», - тільки
і встиг сказати місцевий житель. Мадам не хотіла … релакс і ще довго
продовжувала репетувати.
Ми сфоткались з нашими верблюдиками, пожаліли маленьких лисенят, котрих
пропонували чи купити, чи сфотографувати і тримали на коротких мотузочках і
почали всідадись в зворотню дорогу. Ситиніло і пісчана буря ставала все
сильнішою.
І тут я побачила її. Спочатку подумала, що то славнозвітній
міраж. Шла жінка… по пустелі в рожевій панамі. Віяла пісчана буря. Ми закутані
в хустинки ледь могли розгледіти дорогу, а вона.. йшла в легеньких шлепках по
барханам. Пішки.
Да… Наші жінки такі! А от для чого вона то зробила? Її
дитина їхала на верблюді і ця бабуся хотіла її вберегти і що? Вона підставить
руки під верблюда, коли дитина буде падати? Чи що? Якась єресь… Але.. вона
виглядала як мара в пустелі і рожевому капелюшку!
Протягом всієї подорожі всі тупі дії ми називали: «Ти що, як
та тітка в рожевому капелюшку?».
Втомлені злізали з верблюдів. За те, що не встигли до закату
… нам дали компенсацію – декілька пляшечок води і розу-вітрів. Я зраділа
водичці більше , аніж додаткових хвилинам на верблюдах.
Верблюди не входили в загальну вартість екскурсії. Разом з
донею заплатила за них приблизно 40 динар.
Ніч в пустелі
Після пустелі і душика знову в басейн. Як же чудово.
Плаваючи вночі думала про те, що не потрібно вірити всіляким розказням. Не такі
все і жахи. Сахара – це просто частина туристичного шляху. Все організовано для
тих, хто ще не готовий подорожував ати окремо від всіх туристів. Нам дуже
зручно було з донею. Нас страхували. Вчасно кормили. Пропонували водичку. Треба
мати голову і знати деякі природні нюанси.
Повітрям важко надихатись. Схоже на те, як в сауні. За
межами отеля продовжується буря, а тут так затишно.
За верблюдів ми сплатили додатково. Приблизно 25 доларів за
двох. Але.. це варто було того.
Завалюсь спати…
Завтра новий день .. вже в пустелі соляній.
Комментариев нет:
Отправить комментарий