З мріями потрібно обережно. Вони мають здатність матеріалізуватися. Мріяла про щастя – ось воно маєш.
І раптом ти починаєш усвідомлювати, що воно нікому не потрібне. 5 тижнів – ціле життя. А ти приймаєш рішення за 5 секунд. Безжальне і безповоротне. Бо розумієш, що самотня жінка не зможе дати раду ще одному щастю…а йому воно й поготів не цікаве. Він не хоче йти «на поводу». Він сам не знає, що йому потрібно. Ти усвідомлюєш, що сім’я – завжди самопожертва у чомусь , він – ні. Особливо тепер, коли він не має ніякої відповідальності й зобов’язань ні перед ким. Особливо тепер, коли він тобі найбільше потрібний…мріяли ж разом! А розплачуєшся ти сама…
…біля кабінету жіночого лікаря дванадцять жінок. «Ну що, зальотчиці? Готові до здачі?» - весела медсестра) аж мороз по шкірі. Тобі хочеться бігти стрімголов звідти, заховати свою мрію від усього світу! Але ти терпиш, зціпивши зуби. Лиш сльози градом. Поруч подруга «по щастю» співчутливо питає - «вперше?». А хіба є різниця вперше чи вдесяте, коли позбуваєшся своєї мрії?
Вдих і видих. Усе. За тими дверима порожнеча. З нею ти повертаєшся додому. Кожен робить свій вибір. У тебе він також був. Чи не було. Яка вже різниця. Знаходиш його смску «не роби цього!» - якраз на часі, як сіль на рану. Більше не робитимеш. У кожної жінки в серці є кладовище її ненароджених дітей. Ти додала ще один хрест на своєму. Болить серце…і не хоче більше мріяти.
І це недобре і недобре те, що мами викидають своїх дітей у сиротинці,по суті сворюючи майбутніх ізгоїв. Діти, які виходять при набуттю 16-тя за браму сиротинців - суспільством не приймаються здебільшого. Здебільшого такі діти потрапляють в так звану утилізацію - як колись я назвав це "дорослий технічний аборт"...
ОтветитьУдалитьп.с. Наша держава ніколи не думала над подібними проблемами як сиротам подарувати повноцінність і забезпечити при набуттю повноліття їх роботою. Доброю роботою, не рабством. А ті структури, які я знаю, займаються такими питаннями - нажаль швидко задавлюються податковими. Дійсно Україна нагадує мені величезний анклав (можна апендикс) який хочуть вирізати, але не хочуть будь-яку працю для світу зробити експортною. За 300 років останньої історії нас постійно винищують, особливо в першу чергутих, хто не може себе захистити...
п.с. Ніхто ж не займається у нас питаннями дитячої проституції та наркоторгівлі д підлітків? А як це не звучить страшно, діти, коли перетинаються із суспільством - починають розуміти хто вони такі в цьому суспільстві і втравлюються в кримінал... Ніхто в Україні не розробив програму захисту дітей. Міліція починає бути присутньою лише коли щось скоїться і то якщо над дітьми не "кришує" якийсь авторитет...
Дякую за Вашу думку )
Удалить